1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом!

    Понад чверть сторіччя пройшло з того часу, як над нашою планетою підняла голову жорстока, жахлива хвороба, яка дуже швидко розповзлась по всіх континентах, погрожуючи майбутньому нашої цивілізації.

      З початку епідемії вірусу імунодефіциту в усьому світі ним заразилися 60 мільйонів людей. 25 мільйонів з них померли. У 2008 році у світі нараховувались 33,4 мільйона ВІЛ-інфікованих осіб. У минулому році від СНІДу померло два мільйони осіб, а також народилося 430 тисяч ВІЛ-інфікованих малюків. 

 Проблема епідемії ВІЛ/СНІД в Україні, незважаючи на зусилля державних, неурядових і міжнародних організацій, залишається надзвичайно гострою. Масштаби епідемії продовжують збільшуватися, що свідчить про недостатність профілактичних заходів. Крім того, поки не вдалося подолати невідповідність між фінансуванням розв'язання проблеми і потребами у ньому.

   Згідно з оперативною статистикою Комітету з питань протидії ВІЛ/СНІД, з 1987 по вересень 2009 року в Україні офіційно зареєстровано 156 023 ВІЛ-інфікованих, СНІД підтверджено у 30 002 осіб, померли 17 028 хворих. До того ж тільки за вересень зареєстровано 1 652 нові випадки ВІЛ-інфекцій, 363 — СНІДу. За оцінками експертів, до 2014 року загальна кількість ВІЛ-інфікованих громадян України становитиме від 479 до 820 тисяч.Перші повідомлення про ВІЛ/СНІД з’явилися в США у 1981 р. З того часу кількість хворих на ВІЛ-інфекцію невпинно збільшується.

    Всесвітній день боротьби зі СНІДом вперше відзначався 1 грудня 1988 року з ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров'я, після того, як на зустрічі міністрів охорони здоров'я всіх країн прозвучав заклик до соціальної терпимості і розширення обміну інформацією щодо ВІЛ/СНІД. Із того часу Всесвітній день боротьби зі СНІДом відзначається щорічно.

   Головна мета Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом — звернути увагу суспільства на цю проблему.

 

 

    

                                                       

      Міжнародна спільнота щорічно підтримує акцію “16 днів проти насильства”. Тисячі громадян та сотні державних і громадських організацій з більш ніж 100 країн світу активізують з 25 листопада по 10 грудня свої зусилля заради об’єднуючої мети: збільшити розуміння та обізнаність про всі форми насильства у співвітчизників, створити в конкретному регіоні або окремій державі соціальний простір, вільний від насильства.

Щорічна акція “16 днів проти насильства” (25 листопада – 10 грудня) ініційована Першим всесвітнім інститутом жіночого лідерства 1991 року. Власне тоді визначився зв’язок між насильством стосовно жінок та правами людей. Дати акції символічно наголошують на цьому зв’язку:

       25 листопада – Міжнародний день проти насильства щодо жінок, 10 грудня – Міжнародний день прав людини.

       У цей шістнадцятиденний період входять й інші важливі для демократичної спільноти дати: 1 грудня – Міжнародний день боротьби зі СНІДом, 2 грудня – Міжнародний день боротьби з рабством, 3 грудня – Міжнародний день інвалідів, 5 грудня – Міжнародний день волонтера, 6 грудня – річниця інциденту в Монреалі. 

    Таким чином,  майже кожний день від 25 листопада до 10 грудня означений фактами та аргументами стосовно того, що будь-які форми насильства (у громадській чи приватній сферах) є порушенням прав людини.

      Україна приєдналася до акції “16 днів проти насильства” 2001 року. Через рік заходи та ініціативи акції, проголошеної другим Всеукраїнським конгресом жінок, пройшли вже у 20 регіонах України, об’єднали 75 всеукраїнських громадських організацій та широке коло представників державних структур. Подібна активність свідчить про актуальність проблеми подолання насильства в нашій державі, пошук в громадах та владних структурах  оптимального механізму реагування як на спільні соціальні проблеми, так і на конкретну людську біду.

       Основні завдання акції “16 днів проти насильства”:

- привернути увагу громадськості до актуальної для українського суспільства проблеми подолання насильства в сім’ї;

- активізувати  партнерський рух громадських організацій та державних органів щодо попередження насильства та захисту прав жінок в Україні;

- сприяти утвердженню ненасильницької ідеології в територіальних громадах та в українському суспільстві в цілому.

 Учні нашого класу виготовили плакат на дану тематику для підтримки запропонованої акції.

Голодомор 1932—1933 рр. в Україні - непоправна трагедія нашого народу

    Найжорстокішим злочином комуністичного режиму проти українського народу був голодомор 1932—1933 рр. Ця спланована проти українського селянства акція мала ліквідувати основу української нації і національного відродження, зруйнувати незалежні господарства, унеможливити протистояння радянській владі. "Голод запланувала Москва для знищення українського селянства як національного бастіону. Українських селян знищили не тому, що вони були селянами, а тому, що вони були українцями", — писав американський професор Р. Конквест. Аналіз тодішніх подій переконливо свідчить, що в українському селі мали місце всі елементи політики геноциду. Такого висновку дійшли і члени Міжнародної комісії з розслідування голоду в Україні, яка працювала д 1988—1990 рр. Геноцидом українського народу визнали голодомор 1932—1933 рр. Верховна Рада України, а також понад півтора десятка країн світу.Низка зарубіжних парламентів готують таке визнання.

    Головною причиною голодомору 1932—1933 рр. була цілеспрямована злочинна політика більшовицького керівництва. Адже сам Сталін визнавав, що загальний урожай зерна в 1932 р. перевищував урожай 1931 р. Інакше кажучи, харчів не бракувало. Проте держава цілеспрямовано конфісковувала більшу їх частину, в т. ч. зерно, яке призначалося для насіннєвого, страхового і фуражного фондів, ігноруючи заклики і попередження українських представників з місць. Це прирекло мільйони людей на смерть від голоду, який неможливо назвати інакше, як штучний. Спроби протидіяти насильству жорстоко придушувалися. Вище партійно-державне керівництво Української СРР, зокрема генеральний секретар КП(б)У С. Косіор, голова ВУЦВК Г. Петровський, голова Раднаркому України В. Чубар, не знайшло в собі політичної волі та особистої мужності протистояти диктату Й. Сталіна, фактично ставши слухняним знаряддям у його руках.

     Голод, що поширювався протягом 1932 р., набув найстрашнішої сили на поч. 1933 р. За підрахунками дослідників, в Україні щодня помирало голодною смертю 25 тис. осіб, щогодини — 1 тис, щохвилини — 17. Середня тривалість життя українців у 1933 р. у чоловіків становила 7,3 року, а в жінок — 10,9 року.

     Залишившись без хліба, селяни їли мишей, щурів та-горобців, кісткову муку і кору дерев. Відбувалися численні випадки канібалізму (лише офіційно за фактом канібалізму 1933 р. в Україні було зареєстровано 2 тис. кримінальних справ). Конфіскації збіжжя тривали, незважаючи на те, що з голоду вимирали цілі села. За вказівкою московських емісарів В. Молотова, Л. Каґановича, П. Постишева, які керували хлібозаготівлею в Україні, коли хліба не було, забирали сухарі, картоплю, сало, соління, тобто всі запаси їжі. Траплялися випадки, коли вилучали навіть шкіряні речі, щоб їх не варили та не їли. Купи зерна та картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в Росію, нерідко гнили просто неба. Але охорона не підпускала до них селян. 7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР ухвалили постанови "Про охорони соціалістичної власності", за якою за крадіжку колгоспного майна вводилася "вища міра соціалістичного захисту" — розстріл з конфіскацією всього майна або позбавлення волі на термія не менше 10 років. Як крадіжка кваліфікувалася навіть спроба принести додому з колгоспного поля жменю зерна, щоб нагодувати голодних дітей. Не дивно, що сучасники називали цю постанову "законом про п'ять колосків".

     Намагаючись врятуватися, тисячі селян, незважаючи на те, що шляхи, які вели до міста, були блоковані, все ж пробивалися туди в надії купити хліба. Однак сільським жителям продавати хліб заборонялося. Не знайшовши порятунку в місті, вони вмирали там просто на вулицях. У Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Полтаві, Києві, інших містах померлих від голоду кожного ранку збирали і вивозили до братських могил.

    Аби позбавити селян можливості дістати щось для харчування, їм не дозволялося також найматися самостійно на роботу на промислові підприємства, переходити або переїжджати в Росію. На кордоні з нею, як і з Білоруссю, а тим більше з Румунією та Польщею, стояли загороджувальні загони, які розстрілювали втікачів з України.

   Трагічною була доля селянських дітей, котрим випало відчути на собі пекло Голодомору. "Була весна 1933 р., — згадує один із очевидців, — білим цвітом цвіли вишні, яблуні, були погожі весняні теплі дні, але сільські діти не бігали, не гралися, а сиділи попід тинами з попухлими ногами, складеними в калачик. У той час у кожному класі сільської школи висів лозунг: "Спасибі товаришу Сталіну за щасливе дитинство!"

  Рятуючи дітей від голодної смерті, окремі батьки будь-якою ціною везли їх до міста і залишали в установах, лікарнях, просто на вулицях. "Хто не мав іншого рятунку, — згадує Р. Дзюбіна, яка під час Голодомору проживала на Київщині, — виходили до поїзда і під час руху закидали своїх дітей до вантажних вагонів, надіючись на те, що їх десь хтось зніме і таким чином дитина виживе". Лише у Вінниці, згідно з офіційними даними, міліція підібрала за перші дні травня 1933 р. 20 підкинутих немовлят. За той самий час в інших дев'яти населених пунктах знайдено ще 304. А скільки їх було загалом по Україні?!

Тисячі дітей-сиріт, як свідчать документи, бродили поодинці та групами по селах, дехто помирав на дорозі, інші добиралися до міст, залізничних станцій, просили милостиню, вчиняли дрібні крадіжки. Наприкінці червня 1933 р. на станції Козятин міліція затримала 307, а-в липні — 1340 голодних безпритульних дітей. Таке саме становище склалося у Жмеринці, Вапнярці, інших великих і малих залізничних станціях. Чимало з цих дітей помирало. Зокрема, на початку червня 1933 р. на тій самій станції Козятин знайдено 15 померлих від голоду дітей.

Допомогу голодуючим намагалися надати західні українці. Зокрема, вони пускали плоти з харчами Збручем і Бугом. Польські прикордонники, знаючи про Голодомор, дивилися на це крізь пальці. Проте на протилежному березі радянські прикордонники стріляли в українців, які намагалися підхопити ті плоти.

Загалом у 1932—1933 рр. в Україні загинуло від 7 до 10 млн. осіб. Особливо болісно лихо відобразилося на дітях: у багатьох селах після голоду закривалися школи — їх більше нікому було відвідувати. Тим самим підривалася етнічна основа становлення української нації — село, знищувався прошарок, від якого залежали процвітання суспільства, здатність його до розвитку.

     Трагедію українського села Й. Сталін та його оточення сприймали як чергову перемогу комуністичної ідеї. Так, один із соратників "вождя народів" М. Хатаєвич, обраний наприкін. 1932 р. членом політбюро, другим секретарем ЦК КП(б)У, з гордістю заявляв: "Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну".

     Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За масштабом, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади та наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства. Демографічна катастрофа посіяла в душах мільйонів людей фізіологічне почуття страху, необоротно вплинула на генофонд нації. (Згідно з Указом Президента України, починаючи з 2000 р. у четверту суботу листопада в нашій державі щорічно відзначається День пам'яті жертв Голодомору і політичних репресій.)

 

     Україна, 2014-й: «Україна - це територія гідності і свободи. Такими нас зробила не одна, а дві революції - наш Майдан 2004-го року, який був Святом Свободи, і Революція 2013-го року, Революція Гідності. Це був дуже важкий іспит для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи», - зазначив глава держави, Петро Порошенко.

   Раніше Указом від 19 листопада 2005 року № 1619/2005, Президент України Віктор Ющенко встановив свято - День Свободи. Було запропоновано святкувати це свято щорічно, 22 листопада, з метою затвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, виховання почуттів національної гідності.

   День Свободи в Україні був затверджений Президентом України Віктором Ющенко, враховуючи історичне значення революційних настроїв.

  22 листопада 2004 дата початку «помаранчевої» революції в Україні, компанії загальнонаціональних протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших акцій громадянської непокори проти свавілля влади. Події були організовані та проведені прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді - грудні 2004 року.

   Акція почалася після оголошення Центральною виборчою комісією результатів другого туру президентських виборів (у результаті першого визначилися два кандидати - Віктор Ющенко і Віктор Янукович), згідно з якими переміг В.Ф.Янукович. Після рішення Верховного суду було проведено повторне голосування другого туру, в результаті якого президентом України став Віктор Ющенко.

    На жаль, влада, встановлена в Україні на той момент, не змогла реалізувати більшості очікувань, покладених на неї українським суспільством.

Згодом, наступним Президентом України став Віктор Янукович. День Свободи в Україні був скасований і об’єднаний з Днем Соборності України Указом від 30 грудня 2011 №1209 / 2011 "Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат і професійних свят" і відзначався з 2012 року - 22 січня.

   Після подій 2013-го - 2014-го року, революції Гідності і трагедії початку неоголошеної війни Росії проти України, окупації «братнім російським народом» Кримського півострова і декількох обласних центрів на сході України, відповідно до Указу Президента України Петра Порошенка № 872/2014 від 13-го листопада 2014-го року, з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддаючи належне шанування патріотизму і мужності громадян, які восени 2004-го року і в листопаді 2013 - лютому 2014 стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів Української держави та її європейського вибору, святковий День отримав нове дихання. «Встановити в Україні День Гідності та Свободи, який відзначати щорічно 21 листопада» - йдеться в Указі № 872/2014. 

 

 

Як захистити себе від грипу та ГРВІ?

   Зима – це пора, яка характеризується сезонною хвилею грипу та гострими респіраторними вірусними інфекціями (ГРВІ). Щороку на грип хворіють до 500 млн людей, два з яких помирають.

  Серед інфекційних захворювань, які офіційно реєструються в Україні, грип та ГРВІ в загальній сукупності становлять понад 90%. Щороку, практично кожний шостий мешканець України, хворіє на грип та ГРВІ.

    Грип – це вірусне захворювання, з можливістю тяжких ускладнень та ризиком смерті.
Грип має симптоми, схожі з іншими гострими респіраторними вірусними інфекціями (ГРВІ), але є набагато небезпечнішим. Тому перші ж симптоми ГРВІ вимагають особливої уваги.
    Найчастішим ускладненням грипу є пневмонія, яка іноді може лише за 4-5 діб призвести до смерті хворого. Серцева недостатність також нерідко розвивається внаслідок ускладнень грипу.
   Грип дуже легко передається повітряно-крапельним шляхом – коли хвора людина кашляє, чхає чи просто розмовляє. У зоні зараження перебувають усі в радіусі 2 метрів навколо хворого.
   Хвора людина, навіть із легкою формою грипу, становить небезпеку для оточуючих протягом усього періоду прояву симптомів – це, в середньому, 7 днів.
Симптоми, що вимагають лікування вдома
При появі перших симптомів грипу хвора людина обов'язково повинна залишатися вдома, щоб не провокувати ускладнення власної хвороби і не наражати інших людей на небезпеку.
Такими симптомами є:
- підвищена температура тіла;
- біль у горлі;
- кашель;
- нежить;
- біль у м'язах.
З будь-якими з цих симптомів не варто виходити з дому, навіть заради візиту до лікаря – його слід викликати додому. Призначене лікарем лікування у домашніх умовах може бути достатнім для одужання.
Якщо стан хворого не погіршується, необхідно продовжувати лікування вдома до повного одужання.
Симптоми, що вимагають термінової госпіталізації
Якщо стан хворої людини погіршується, не можна зволікати з госпіталізацією, адже тепер під загрозою – її життя.
Викликайте «швидку» чи терміново звертайтеся безпосередньо до лікарні, якщо наявні наступні симптоми:
- сильна блідість або посиніння обличчя;
- затруднене дихання;
- висока температура тіла, що довго не знижується;
- багаторазове блювання та випорожнення;
- порушення свідомості, надмірна сонливість чи збудженість;
- болі у грудній клітці;
- домішки крові у мокроті;
- падіння артеріального тиску.
Продовжувати лікування вдома за наявності цих симптомів – небезпечно. Затримка з госпіталізацією може призвести до смерті хворого.
Профілактика грипу
Вірус грипу небезпечний, але не всесильний. Можна уникнути зараження грипом навіть під час епідемії, якщо дотримуватися кількох простих правил.
Навіть, якщо ознак хвороби немає:
- потрібно уникати скупчень людей – аби зменшити вірогідність контактів із хворими людьми;
- користуватися одноразовими масками при необхідності, щоб захистити себе та оточуючих від зараження. Так, маскою повинна користуватися людина, яка доглядає за інфекційним хворим чи просто спілкується з ним. Хвора людина повинна використовувати маску лише в одному випадку: якщо їй доводиться перебувати серед здорових людей, які не захищені масками. Важливо пам'ятати, що вона ефективна тільки тоді, коли прикриває рот і ніс. Її потрібно замінити, як тільки стає вологою чи забрудниться. Використані маски ні в якому разі не можна розкладати по кишенях чи сумках – їх потрібно одразу викидати у смітник;
- регулярно провітрювати і робити вологе прибирання як вдома, так і в робочих приміщеннях, щоб не розмножувати навколо себе живі віруси й бактерії, що можуть залишатися активними впродовж кількох годин після перебування у приміщенні хворої людини;
- повноцінно харчуватися, висипатися, уникати перевтоми для підвищення опірної здатності організму. Це збільшить шанси запобігти як зараженню, так і важким формам хвороби та її ускладненням;
- мати чисті руки – інфекція потрапляє в організм через рот, ніс та очі, яких ви час від часу торкаєтеся руками. Тими ж руками ви тримаєте гроші чи тримаєтесь за поручні, де кілька годин зберігаються в активному стані віруси і бактерії, що залишились від дотиків рук інших людей. Тому необхідно, часто мити руки з милом або обробляти їх дезінфікуючим гелем із вмістом спирту;
- користуватися тільки одноразовими паперовими серветками і рушниками як після миття рук, так і для того, щоб прикрити обличчя під час кашлю, а також при нежиті. Використані серветки необхідно одразу викидати у смітник, оскільки вони також можуть стати джерелом зараження. Багаторазові серветки та рушники, особливо у громадських місцях, суттєво підвищують ризик зараження і широкого розповсюдження інфекції. У таких умовах, в якості одноразових серветок, можна використовувати туалетний папір.
   Пам’ятайте, що будь-яке вірусне захворювання, перенесене «на ногах», може погано відбитися на вашому здоров'ї у майбутньому. При перших ознаках захворювання постарайтеся відправитися до лікаря, здати всі необхідні аналізи й отримати рекомендації фахівця щодо стратегії лікування.    Пам'ятайте про те, що самолікування може призвести до небажаних наслідків і ускладнень. Будьте здорові!