22 січня 1918 року у приміщенні Центральної Ради у Києві було
підписано Четвертий універсал, яким Українську Народну Республіку
проголошено суверенною і незалежною державою.
У цей же день 22 січня 1919 року проголошено договір про
возз'єднання Української Народної Республіки й Західно-Української
Народної Республіки. В цей день над святковим синьо-жовтим Софійським
майданом у Києві лунало величне: «Віднині зливаються в одно віками
відділені одна від одної частини України — Галичина, Буковина,
Закарпаття і придніпрянська Україна — в одну Велику Україну. Сповнилися
відвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини України.
Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині
український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має
змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної
незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу».
Цей договір увійшов в історію, як акт злуки – акт об’єднання українських
земель.
Століттями розірваний український народ визволився з неволі —
Наддніпрянська Україна вийшла з Російської, а Західна Україна і Буковина
— з Австро-Угорської імперій — і возз'єднався на своїй землі в єдиній
Українській державі. Буковинське Віче 3 листопада 1918 року у Чернівцях,
Всенародні збори у Хусті 21 січня 1919 року на Закарпатті були
важливими елементами об’єднання українських земель.
Важко було в той час вести переговори про об’єднання з представниками
різних країв етнічно українських земель, а ще важче було боронити
незміцніле державне об’єднання в умовах жорсткого наступу загарбників з
різних сторін.
Затиснута між двома потужними силами — Атлантою з півдня і більшовизмом з
півночі, — об’єднана УНР не мала сил для боротьби. А найголовнішою
причиною поразки УНР була відсутність злагоджених дій керівництва
країни. 92 роки тому українські політики сперечалися, не могли знайти
порозуміння у державних справах. «Безпорадність проводу впливала на
загальний настрій, — писала сучасниця тих подій, історик Наталя
Полонська-Василенко. Важкий економічний і військовий стан в умовах
взаємної недовіри політиків призвели до того, що вже через декілька
місяців після проголошення Соборності більшовики захопили Київ, поляки
Галичину, Закарпаття – Чехословакія, а Буковину Румунія, ще до
проголошення об’єднаної УНР.
І хоча Акт злуки 1919 року виявився більше декларативним, ідея
соборності продовжувала жити. 22 січня 1973 року в Чорткові на
Тернопіллі гурт молоді вивісив блакитно-жовті прапори (за що хлопців
ув'язнили). 22 січня 1978 р. на знак протесту проти русифікації України
біля могили Тараса Шевченка в Каневі спалив себе Олекса Гірник із
Калуша.
22 січня 1990 року мільйони українців вийшли на головні автомобільні
магістралі, утворивши символічний «живий ланцюг» від Києва до Львова, з
метою демонстрації єднання українців та українських земель.
Тоді ж за ініціативи Чернівецької краєвої управи Руху на Буковині теж
проводився «живий ланцюг» єднання. Буковинці, не зважаючи на морозну
погоду та пронизливий вітер, вийшли із синьо-жовтими прапорами вздовж
автомобільних трас Кіцманського та Заставнівського районів за напрямами
Чернівці-Заліщики та Чернівці-Снятин, символічно прилучаючи таким чином
Буковину через Галичину до Великої України.
Уперше на державному рівнів День Соборності України відзначається з 1999
року відповідно до Указу Президента, як сказано у преамбулі «враховуючи
велике політичне та історичне значення об'єднання Української Народної
Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної
(соборної) української держави». Цей Указ є похідним від прийнятої у
1996 році Конституції України згідно з якою Президент є Гарантом
державного суверенітету та територіальної незалежності України. А
відповідно Конституції України на Президента покладається обов'язок
приймати рішення та виконувати дії, спрямовані на захист і зміцнення
державного суверенітету, збереження цілісності та недоторканності
території України у межах існуючих кордонів.
Ідея єдності і соборності етнічно українських земель, як і ідеї
незалежності і державного суверенітету, сильної централізованої влади є
головним змістом і смислом державницької ідеології. Давньоруські оповіді
і повчання, літописи й літературні твори переповнені тривогою за
відсутність єдності на рідних землях, осудом князівських чвар і
міжусобиць, що практично завжди призводило до падіння і руйнації.
Акт Злуки став могутнім виявом волі українців до консолідації,
свідченням їх самоідентифікації, становлення політичної нації. Це був
реальний крок до об`єднання українських земель, який і сьогодні істотно
впливає на національно-політичні процеси в Україні. День Соборності
України - це нагадування про те, що сила нашої держави - в єдності
українських земель. Ця дата є знаком споконвічної мрії українського
народу про незалежну, соборну, національну державу.
Такі історичні дати як День Соборності України мають об’єднувати
державні інституції, політичні партії, громадські організації та
громадян у єдиному прагненні працювати для України і українського
народу. А хто проти - з тими необхідно боротися.
У наш час органи державної влади, місцевого самоврядування в Україні
мають формувати та практично зреалізовувати державну політику щодо
консолідації та розвитку Української нації і держави, забезпечувати
державний суверенітет і економічну самостійність соборної України
відповідно до української національної ідеї та ідеалів боротьби за волю і
славу України. Визначення «соборності» має бути присутнім у першій
статті Конституції України.