День Святого Валентина 

(Валентинів день, День Закоханих) 

 світське свято, яке відзначають у деяких країнах щороку 
14 лютого.

                                     

За легендою, християнський священик Валентин жив за часів імператора  Клавдія II Готського(III ст. від Р. Х.) й поруч з основним покликанням займався природничими науками та медициною.

Войовничий імператор Клавдій нібито вважав, що сім'я заважає солдатам воювати за імперію і видав едикт, яким забороняв воїнам одружуватися. Валентин, попри цей указ, продовжував таємно вінчати всіх охочих. За це його заарештували й ув'язнили під охороною офіцера, прийомна донька якого була сліпою. Священик оздоровив її, а опісля навернув на християнство батька й цілу родину. Довідавшись про це, імператор наказав відтяти йому голову, що й сталося 14 лютого

Але щонайменше троє святих Валентинів були риськими мучениками. Один був священиком і лікарем у Римі, другий — єпископом у Терні (Італія), третій жив у Єгипті приблизно у 100–153 роках. Останній був одним із кандидатів на пост римського єпископа (тобто Папи), у своїх проповідях звеличував достоїнства шлюбу як втілення християнської любові. Про обставини його смерті і про місце поховання практично нічого невідомо.

Римський Валентин загинув 269 року (часи імператора Клавдія II), тернійський — 197-го. Обидва були поховані на одному цвинтарі (поблизу сучасних воріт Порта дель Пополо у Римі, які тепер часто називають «воротами Святого Валентина»). Останки першого Валентина (римського священика і лікаря) згодом зберігалися в одній із церков Рима. 1836 року Папа Римський Григорій XVI передав останки церкві в Дубліні, де вони зберігаються досі. Останки другого Валентина нині перебувають у базиліці Святого Валентина в Терні — місті, де він колись був пастирем^.

Вважається, що День Святого Валентина у християнські часи замінив собою язичницьке свято луперкалій (на честь бога Фавна; за іншою версією, на честь богині кохання Юнони), який відзначався щороку 14 лютого. Ця заміна сталася 496 року за розпорядженням Папи Римського Геласія I.

                                         

Як виглядали перші валентинки?

Спочатку валентинки виготовляли вручну з кольорового паперу, фарб або кольорового чорнила. Кожен намагався зробити свою валентинку особливою і неповторною. Багато майстринь придумували самі різні дизайни і використовували різноманітні матеріали. Так з'явилися своєрідні стилі, деякі з яких використовують і в наш час:
"Мереживні валентинки" - на папері голкою протикали кілька крихітних дірочок у вигляді візерунка, який нагадував мережива жіночих суконь.
"Валентинки у вигляді сніжинок" - вже готові «мереживні валентинки» згортали кілька разів і гострими ножицями вирізали з них нові фігури.
"Акроїстичні валентинки" - це яскраві листівки з віршами, в яких кожна перша літера рядка починалася з літери імені тієї людини, кому призначалася ця валентинка.
"Валентинки-символи", в яких любовне послання було зашифровано у вигляді символів, знаків або малюнків. Наприклад, "Я" люблю "тебе".
І лише на початку 1800-х років з'явилися фабрики, які стали випускати перші чорно-білі валентинки. Соціологи стверджують, що у цей день всіх закоханих багато людей перестали писати листи (переважно у Великобританії), оскільки набагато легше було відправити невелику валентинку вже з готовим поздоровленням. Ймовірно, це сталося тому, що ці листівки просто і красиво висловлювали почуття людей в той період "стриманості почуттів".